Запрошуємо всіх
27 грудня 2023 р. о 18:00 (за київським часом)
на відкриту лекцію
Лекцію проводить Тетяна Водяніна - військова психологиня, бійчиня добровольчого батальйону, спеціалістка проекту «Грант ім. В.Франкла для надання психологічної допомоги населенню України, членкиня УАП та викладачка "Міжнародного інституту глибинної психології".
“А ви йшли у наступ? Коли вже на старті ви знаєте, що ви - мʼясо?!.. А побратимів збирали по частинах? А бабцю бачили під артою в Бахмуті? Вона вилізає з підвалу під обстріл бо пити хоче, і вона вже мертва! Вона сама, як смерть!..» На цих словах аналізант кричить, нервовий тік посилюється, він привстає, намагається перехопити мій погляд. Я знаю це, я вже півроку не відповідаю йому на ці його питання і погляд, з того дня, як його командир сказав: «Попрацюй з ним, боїмося за нього…» Я теж боюсь. Я не відповідаю не тому, що у психоаналітичному кабінеті аналітик задає питання (як химерно трансформується світ: у військовій частині - кабінет аналітика). Я мовчу, тому що і в мене є своя бахмутська бабця з підвалу, схожа на смерть. І тому, що він щоразу намагається зруйнувати мене, відчайдушно, з нестримною ненавистю розібрати на пікселі, але репарація, що станеться через хвилину, супроводжуватиметься важкою, майже нестерпною ломкою провини. І щоразу мені треба добути до неї.
Я не впевнена, що позиція, на якій намагаюсь втриматись з початку війни, може називатись аналітичною без «зірочки», проте вперто наполягаю: «мій аналізант… кабінет аналітика… аналітичний кадр…». Це мій власний винахід - психоаналіз як засіб не розсипатись на пікселі. Я раз від разу задаюсь питанням про можливість в цьому дискурсі, доречність, про етику і конструкцію допомоги, що дедалі більше набуває подібності до милиць. Я називаю актуальний невроз війни військовою раною, бо, як воїн, жадаю, щоб вона загоїлася, а як аналітик - шукаю на самому краєчку рваного отвору біль, насолоду, субʼєкта.
Про можливість загоєння рани… Навіть так: про припущення можливості загоєння рани в аналітичному дискурсі будемо говорити на лекції «Звір - військовий невроз. Війна, субʼєкт, психоаналіз: можливість співіснування»
З дозволу аналізантів в роботі використано багато клінічних прикладів.
Через хвилину аналізант заспокоюється, сідає в крісло, малює. Так буває часто. Це могли б бути приголомшливі ілюстрації військових хронік в енциклопедії психоаналізу, але він не залишає їх мені. Це завжди маленькій дім без даху, але з величезним недомальованим підвалом, що заглиблюється кудись, в перспективу, і бабця поряд в довгому дощовику, насунутому на очі, з автоматом, що спрямований вгору і вперед. У бабці детально, талановито і майстерно промальований звіриний оскал на обличчі, а ще автомат - кожну деталь скопійовано і перенесено на папір без жодної помилки. Він наче збирає його, наосліп і на швидкість.
Декілька сесій назад дощовик привідкрив очі, вони дивляться донизу, під ноги; а за спиною бабці зʼявився маленький хлопчик. Дуже маленький, набагато менший за автомат…
Формат проведення: ОНЛАЙН
РЕЄСТРАЦІЯ ОБОВ'ЯЗКОВА!
